Луганщина має бути представлена голосами Луганщини: відбулося засідання Коаліції «Луганщина. Жінки. Мир. Безпека»

Перший проєкт — «1325: локальний рівень Луганщини» — передбачає дослідження потреб релокованих громад, навчання з фізичної та цифрової безпеки, надання першої медичної допомоги, а також розширення участі жінок у прийнятті стратегічних рішень. Проєкт реалізовуватимуть «Платформа розвитку “СМР”» у співпраці з ГО «Дієва громада». Заходи заплановані у Києві, Сваляві, Дніпрі та Кропивницькому.

Другий проєкт реалізовуватиме Кризовий медіа-центр «Сіверський Донець» у межах ініціативи «Луганщина в дії: втілюємо 1325». Серед запланованих заходів — вивчення жестової мови, тренінги з травмочутливої, інклюзивної та безбар’єрної комунікації для представників і представниць військових адміністрацій, прокуратури, соціальних служб та громадськості. Передбачено також інформаційну кампанію щодо механізмів відшкодування збитків, Реєстру збитків, доступу до правосуддя та захисту прав людей, які постраждали внаслідок війни.

Окрему увагу приділили майбутнім навчальним заходам Українського жіночого фонду. На листопад–грудень плануються тренінги з холістичної та комплексної безпеки, соціальної згуртованості й адаптації діяльності до актуальних потреб області. Учасницям також представили інформацію про конкурси з аналітики для реформ, гендерного мейнстримінгу у відновленні та можливості отримання тревел-грантів.

Це все добре, звісно. Однак, часто виникають закономірні питання, які давно потребують чесної публічної розмови: наскільки прозорим і рівним є доступ громадських організацій до донорських ресурсів? Роками ми бачимо, що фінансування нерідко отримує одне й те саме коло організацій та експерток, які переходять із проєкту в проєкт, із коаліції в коаліцію, з дорадчого органу в дорадчий. Можливо, вони справді знають щось таке, чого за понад 20 років грантової діяльності та роботи безпосередньо в міжнародних донорських установах так і не дізналися ми.

Але якщо відкинути іронію, питання залишається серйозним. Хто і за якими критеріями визначає переможців? Як оцінюється реальний досвід організацій? Як забезпечується відсутність конфлікту інтересів? Чому одні організації постійно отримують фінансування, доступ до коаліцій і дорадчих органів, тоді як інші, які десятиліттями працюють із громадами Луганщини, залишаються поза цими можливостями?

Часто, наприклад, ми стикаємося з тим, що організації, зареєстровані в Києві, не представляють делегованих представниць саме від Луганської області, але прагнуть увійти до різних грантових коаліцій та позиціонуть себе так, ніби працюють та прагнуть працювати для і з луганськими. 

Важливою темою зустрічі також стало збереження луганської ідентичності серед дітей та молоді з переміщених громад. Учасниці зазначили, що діти, які залишили Луганщину в ранньому віці або народилися вже після переміщення родин, дедалі рідше ідентифікують себе з областю походження батьків. Це означає, що без системної роботи з молоддю Луганщина ризикує втратити зв’язок із цілим поколінням своїх мешканців і мешканок.

Саме тому майбутні дослідження та проєкти мають не лише формально враховувати потреби переміщених громад, а й підтримувати їхню регіональну ідентичність, видимість та реальну участь у прийнятті рішень.

Коаліція «Луганщина. Жінки. Мир. Безпека» повинна залишатися простором, у якому Луганщину представляють люди й організації, що мають із нею реальний зв’язок, знають її громади та несуть відповідальність перед її мешканцями.

Відкритість, прозорі правила членства, рівний доступ до грантових можливостей і запобігання конфлікту інтересів — це не додаткові побажання. Це основа довіри до громадського сектору та донорських програм.