26 лютого Центр економічної стратегії представив п’яту хвилю дослідження про українських біженців.

 Хвиля масового виїзду змінилася більш помірною динамікою: «чисті» виїзди через західні кордони у 2025 році вже менші, ніж у 2024‑му, але значна частина людей усе ще не повертається. У перший рік повномасштабного вторгнення 74% біженців заявляли, що планують повернутись до України, однак протягом 2022–2024 років цей показник зменшувався через адаптацію за кордоном. На кінець 2024 року 43% українців за кордоном говорили про плани повернення, і в п’ятій хвилі опитування (грудень 2025 – січень 2026 року) цей показник уже не змінюється, що свідчить про певну стабілізацію намірів.

Втрати для України: хто не повернетьсяЗа оцінками ЦЕС, від 2,1 до 3 мільйонів українських біженців можуть не повернутися в Україну, базовий сценарій – близько 2,7 мільйона людей. 

Ідеться насамперед про працездатних громадян, які вже інтегрувалися у нові спільноти й ринки праці. Наслідки для економіки драматичні: залежно від сценарію та методології Україна щороку може втрачати від 2% до 9,5% ВВП лише через те, що частина тих, хто виїхав, не повернеться.

Хто інтегрується за кордоном 

Дослідження показує, що українці активно вкорінюються у приймаючих країнах. Частка працевлаштованих серед біженців за рік зросла до приблизно 60%, при цьому понад половина працює не за тією спеціальністю, яку мала в Україні. 

 Фінансове становище стабілізувалося: 35% можуть купувати не тільки базові речі, а й дорогі покупки, тоді як 14% все ще змушені економити навіть на їжі чи одязі. 39% біженців володіють мовою приймаючої країни на рівні B1 і вище, а 83% мають друзів і соціальні зв’язки серед місцевих жителів. Молодь особливо активно вчить мову й частіше відзначає позитивне ставлення місцевих до українців.

Соціально‑демографічний портрет українських біженців також має свої особливості. Більшість – жінки старші 18 років, найчисельніша група – жінки віком 35–44 роки. 31% біженців становлять діти до 18 років, при цьому серед них приблизно однакова частка хлопців і дівчат. 66% – люди працездатного віку 18–65 років, тобто саме той людський капітал, який критично важливий для відбудови країни. 

Географія походження й потенційного поверненняБільшість біженців до виїзду жили у великих містах та економічно активних регіонах. 24% мешкали в Києві та Київській області, ще 52% – у східних та південних регіонах країни. 64% до виїзду проживали у великих містах (20% – у Києві, 11% – у Харкові, 7% – у Дніпрі, 6% – в Одесі). 71% біженців мають ступінь бакалавра чи вищу освіту, стільки ж до війни були працевлаштованими – повністю або частково, включно із самозайнятими. Саме ця група формує кістяк «середнього класу», якого Україна ризикує втратити назавжди. 

Запитання «куди повернутись» виявляється не менш складним, ніж «чи повертатись взагалі». Обираючи регіон, біженці найчастіше називають Київ та Київську область – 23,2% опитаних розглядають саме столичний регіон. Серед найпривабливіших також – відносно безпечні західні області: Закарпаття, Львівщина, Івано‑Франківщина. До лідерів за потенційним поверненням належать Харківська область (8,8%), Одеська (6,2%) та Дніпропетровська (5,3%). Водночас третина респондентів (33%) готові повернутися лише у свій рідний регіон, а 42% вважають, що в Україні нині взагалі немає безпечних регіонів. 47% розглядають повернення лише до великих міст та обласних центрів, і лише 14% готові жити в селах та селищах.

Чоловіки, молодь і «виїзд на майбутнє» 

Дослідження показує, що чоловіки та молодь загалом менш схильні планувати повернення в Україну. Важливу роль відіграє сімейний статус: наявність дітей корелює з меншим бажанням повертатися, тоді як наявність партнера в Україні підвищує ймовірність повернення більш ніж удвічі. Окремий блок присвячений чоловікам 18–22 років. Наприкінці серпня 2025 року уряд дозволив вільний виїзд за кордон для цієї вікової групи, і вже в період серпень–листопад 2025‑го за кордон виїхало приблизно на 96 тисяч чоловіків більше, ніж повернулося. Це близько третини всіх чистих виїздів до західних країн за 2025 рік і приблизно кожен сьомий чоловік 18–22 років, який проживав в Україні в 2025‑му.

Які стимули можуть повернути людейНа запитання про те, що могло б мотивувати повернутися, українські біженці дають дуже чітку ієрархію факторів. Головний стимул – остаточне й стабільне завершення війни, його назвали 50% респондентів. На другому місці – вищий рівень життя в Україні (38%) та відсутність повітряних атак (35%). Серед ключових економічних і соціальних факторів – покращення правопорядку й боротьба з корупцією (32%), можливість знайти достойно оплачувану роботу (30%).

Політичний вимір також важливий: 27% вказують на приєднання України до ЄС або НАТО як сигнал успішної та захищеної держави. Для чоловіків та молоді окремими умовами є припинення мобілізації, зняття обмежень на перетин кордону й завершення бойових дій у їхньому регіоні.

Чотири типи біженців: від «нової траєкторії» до «класичних воєнних»Автори дослідження наголошують, що українці за кордоном – це не одна однорідна група. Кластеризація дозволила виділити чотири типи біженців із різними мотиваціями, життєвими обставинами й планами щодо повернення:[ppl-ai-file-upload.s3.amazonaws]«Нова життєва траєкторія»,«З сильним зв’язком»,«Економічно вразливі»,«Класичні воєнні біженці».

Кластер «Нова життєва траєкторія» охоплює 22% респондентів і є найдинамічнішим. 53% цієї групи – молодь до 35 років, переважно без сімейних зобов’язань, яка часто виїжджала не з зон активних бойових дій, а з відносно безпечних регіонів, розглядаючи міграцію як свідомий вибір нового життєвого шляху. Вони демонструють високу адаптивність: третина володіє мовою країни на рівні C1–C2, 83% самостійно орендують житло, активно вибудовують зв’язки з місцевими. Це фінансово найуспішніший кластер – кожен другий працює на повну ставку за фахом або кваліфікацією. Водночас саме ця група має найнижчий потенціал до повернення: лише близько 12% планують знову жити в Україні.

Інші кластери – «з сильним зв’язком», «економічно вразливі» та «класичні воєнні біженці» – загалом демонструють вищу готовність повернутися, але сильно залежать від безпекової ситуації, доступності житла, роботи та соціальної підтримки.

Умови для повернення: виклик для політики 

Дані п’ятої хвилі дослідження не залишають сумнівів: повернення мільйонів українців додому не відбудеться саме собою. Серед тих, хто підтримує зв’язок з Україною – працює дистанційно в українських компаніях, навчається в українських закладах, регулярно переказує гроші близьким – ймовірність повернення значно вища. Але без відчутного прогресу у сфері безпеки, правовладдя, антикорупції та економічних можливостей навіть ці групи можуть закріпитися за кордоном назавжди.

Для України це означає необхідність комплексної політики реінтеграції: від програм підтримки житла й працевлаштування до цільових рішень щодо мобільності чоловіків, освіти дітей та визнання кваліфікацій, здобутих за кордоном. Інакше країна ризикує втратити не тільки частину населення, а й величезний запас досвіду, навичок і зв’язків, які сьогодні формуються в українців на європейських ринках праці. 

Повний звіт і дайджест дослідження тут: https://ces.org.ua/ukrainian-refugees-fifth-wave/