Досвід післявоєнного відновлення міст Світу: уроки для України

Для того, щоб результати дослідження були корисними для застосування у різних містах України (за розміром, спеціалізацією, місцерозташуванням, ступенем руйнування, потенціалом для відновлення тощо), міста, які підлягали аналізу, обиралися зважаючи на те, що вони:

• мають знаходитися у різних категоріях країн – економічно розвинених та країнах, що розвиваються, з ринковою економікою та ні, та, бажано, бути розташованими на різних континентах;
• реалізовували свої програми відновлення у різні часи та за різних стартових умов;
• використовували різні підходи та механізми для відродження своїх країн та міст;
• мали різні результати як позитивні, так і негативні;
• пройшли різний за тривалістю шлях щодо відновлення.

  Саме таким критеріям відповідають міста, які були обрані для дослідження досвіду їх відновлення, а саме:

• Мюнхен (заможне німецьке місто, яке після війни знаходилося в зоні впливу США та їх союзників, відродження якого здійснювалося в рамках Плану Маршалла, базуючись на концепції максимального збереження архітектурного обліку міста);
• Нюрнберг (невелике німецьке місто, що мало особливе значення для націонал- соціалістів і після війни стало символом засудження фашизму, яке також відновлювалося в рамках Плану Маршалла та стало успішним прикладом відновлення майже з «нуля» відносно невеликої громади);
• Дортмунд (індустріальний центр Західної Німеччини з розвиненою вугледобувною та сталеливарною промисловістю, який був майже повністю зруйнований війною та успішно відновлений в рамках Плану Маршалла);
• Берлін (столиця об’єднаної Німеччини, місто, одна частина якого після завершення війни знаходилась під впливом СРСР, інша – під впливом США та їх союзників, що обумовило застосування різних підходів до відбудови різних частин міста);
• Дрезден (велике місто, яке після війни знаходилося під впливом СРСР та обрало програму відбудови «з чистого аркуша», не приділяючи належної уваги збереженню історичної спадщини);
• Варшава (столиця Польщі, яку було повністю зруйновано внаслідок Другої світової війни та відбудова якої здійснювалася під впливом СРСР із застосуванням високо централізованого підходу);
• Гельсінкі (столиця Фінляндії, місто, яке майже не було пошкоджено внаслідок війни, але вимагало відбудови, зважаючи на необхідність створення умов для проживання і працевлаштування великої кількості біженців та переселенців з втрачених територій країни, та яке відновлювалося переважно за рахунок власних ресурсів);
• Токіо (столиця Японії, місто, що було майже повністю зруйноване після Другої світової війни, але досить швидко відродилося та стало одним з найбільш привабливих для проживання й ведення бізнесу міст у економічно розвиненій країні світу);
• Сеул (столиця Південної Кореї, місто, яке було зруйновано у війні 1950 – 1953 років та успішно відновилося, у той же час реального прогресу у його відбудові було досягнуто через певний період);
• Бейрут (столиця Лівану, досвід відновлення якої після громадянської війни 1975 – 1990 років визнано негативним; водночас він є цікавим з огляду на те, що відбудова міста здійснювалася як проєкт державно-приватного партнерства);
• Мосул (друге за чисельністю населення і площею місто в Іраку, головний індустріальний центр і важливий транспортний вузол країни, яке було захоплено бойовиками «Ісламської держави» та з 2014 по 2017 рік вважалося столицею ІДІЛ; процес його відновлення триває й донині);
• Сараєво (столиця Боснії та Герцеговини, яка протягом 3,5 років знаходилась в облозі та була сильно зруйнована внаслідок війни 1992 - 1995 років; підтримка відновлення цього міста відбувалася з залученням великої кількості донорів та міжнародних організацій, що дало змогу доволі швидко його відбудувати). 

Деталі в посібнику, який можна завантажити: