Лідерка ГО «Калина-Прес» завдяки журналістській стипендії працює в Республіці Косово

«Волелюбні косовари дуже схожі на нас, українців, їм близькі поняття боротьби за незалежність» – Марина Животкова.

Республіка Косово – держава на Балканах, що розташована на площі 10887 квадратних кілометрів і має населення 1, 9 мільйона осіб (для порівняння: Полтавська область в Україні займає площу майже утричі більшу – 28748 квадратних кілометрів і має населення 1, 4 мільйона осіб).

Ця крихітна країна, незалежність якої визнали поки що не всі країни світу, має дуже велике і добре серце. Сьогодні, коли Україну накрила біда широкомасштабного вторгнення російської армії, Косово прийшло нам на допомогу, давши прихисток людям, які змушені тікати від страхіть війни.

Серед них – дев’ятеро українських журналістів з Чернігівської, Київської, Кіровоградської, Одеської, Луганської областей. Усі вони виїжджали до Косова, пройшовши конкурсний відбір і співбесіди в Національній спілці журналістів України та в Асоціації косовських журналістів. І тепер у Приштині зібралася дружна журналістська спільнота з нашої країни: вісім жінок і один чоловік – ветеран журналістики, що не підпадає під призов.

Програма триває й тепер, і кожен може подати заявку на виїзд до Косова. А до Дня Незалежності України косівські парламентарі зробили своєрідний подарунок: вони проголосували за те, щоб дозволити залишитися українським журналістам у їхній країні не на шість місяців, як було домовлено спочатку, а до кінця війни.

***

Про те, як ведеться нашим газетярам, теле- і радіожурналістам в Косово, ми розмовляли з головною редакторкою газети «Сільська новина» з Луганщини Мариною ЖИВОТКОВОЮ.

*** Найперше, з чим стикаються наші люди за кордоном – за які кошти можна виживати, як влаштувати побут?

У Косові діє спеціальна програма підтримки переселенцям з України, і допомога починається вже від самого початку: всі витрати на переїзд взяла на себе Асоціація журналістів Косова. В аеропорту кожного з нас зустрічала солідна косовська делегація, до якої входять журналісти, представники влади і поліції. Тут же нам повідомили, що відтепер ми, залишаючись громадянами України, перебуваємо під захистом Республіки Косово і нам гарантовано всі права, що мають бути в журналіста для виконання його професійних обов’язків.

Для українських журналістів знаходять окремі квартири для проживання, оренда яких – 300 євро – знову ж таки оплачується Асоціацією журналістів Косова, за кошти Програми «Українські журналісти в резиденції Косово». Авторами Програми стали депутатка парламенту Республіки Косово Доарса Кіса та медіаюристка Флютура Кусарі. Їх пропозицію в короткий термін підтримали як в Парламенті так і особисто Президентка Республіки Косово Вьйоса Османі і Премьєр-міністр Косово Альбін Курті. Це дуже суттєва підтримка! До того ж, поки вирішувалося питання з підключенням інтернету в квартирах, Асоціація журналістів Косово виділила нам приміщення для роботи в своєму офісі. Сюди можна було прийти зі своїм ноутбуком і працювати, а якщо в тебе немає ноутбука, допомагають і з технікою.

Однією з умов тимчасового переїзду до Косова – це те, що ти маєш бути діючим журналістом в Україні і отримувати кошти. Наприклад, я заробляю кошти, будучи фрілансером. Також є журналістки, які збирають цікаві матеріали і пишуть для українських видань про спорт, культуру Косова. Але ж є такі, хто з початком вторгнення втратив роботу і не може працювати фрілансером (наприклад, телевізійники).

Всі учасники Проєкту мають стипендію 500 євро. Цих коштів має вистачити на їжу, оплату комунальних послуг та інтернету, придбання якихось необхідних у повсякденні речей. А також раз на місяць отримуємо продуктові набори від благодійної організації на суму до 100 євро, до якого входять цукор, макарони, олія, сир, риба, молоко та інше.

*** Ви перебуваєте в Косові вже не один день. Що можете розповісти про країну, про її жителів?

Коли я їхала в Косово, думала, що це суцільно мусульманська країна. Але тепер бачу, що поряд з мечетями, яких переважна більшість, є й католицькі храми, православні. Тут поважають мусульманські традиції, але на вулиці тобі назустріч ідуть жінки, серед яких у хіджабах буде тільки одна з десяти-п’ятнадцяти, всі інші вдягнені в європейський одяг. Можна побачити, як в одній сім’ї поруч з вдягненими за мусульманською традицією ідуть члени родини, вдягнені по-європейськи. Втім якийсь відкритий, відвертий одяг не вітається.

Тут дуже багато молоді, вважається, що троє дітей сім'ї – це мало, у багатьох сім’ях їх п’ятеро і більше. Часто спостерігаю, як тато, мама, діти всією сім’єю веселою зграйкою йдуть до парків, займаються спортом, влаштовують невеличкі пікніки. Усією родиною люблять відпочивати в кав’ярнях, радіючи кожній хвилині жити у вільній країні. Нам усьому цьому після нашої перемоги ще треба буде вчитися.

У Приштині гармонійно поєднується нове з дуже красивими новими світлими будинками, де навіть на дахах будинків вирощують сади, з історичними мусульманськими кварталами, де під час дощу старовинні паркани пахнуть глиною, з якої вони побудовані. Але якщо Приштина – це ділове, сучасне місто з краєзнавчим музеєм, пам'ятками історії, то поруч Призрен, де збережено історичну архітектуру і в якому тобі здається, що ти потрапив у минулі століття.

Дуже допомагає країні діаспора, що утворилася під час війни у 2008 році, коли багато людей виїхали до Європи, США, Канади. Багато з них залишилися в тих країнах, і тепер допомагають матеріально родичам, які залишилися в Косові. Це трохи схоже на ситуацію, що знайома і нам в Україні.

Щодо побуту, так мені повезло. Коли я сюди приїхала, тут уже були троє наших журналістів, і вони розповіли, що вони, як і місцеві жителі, продукти купують здебільшого на ринку, в перевірених продавців. Справа в тому, що на ринку, у маленьких крамничках усе свіже і майже утричі дешевше, ніж у супермаркетах.

Ціни на продукти в Косові – плюс-мінус на рівні з нашими, одяг навіть дешевший. До того ж, нам допомагає продуктами благодійний фонд Карітас. Тому грошей вистачає і на комунальні послуги, і на інтернет, і навіть на невеличкі покупки. Я, наприклад, купила дещо необхідне з одягу, мишку до комп’ютера, коли моя вийшла з ладу.

Цікаво, що овочі тут продаються і вночі, просто на вулиці, причому часто навіть трохи дорожче, ніж удень. Коли пожила тут, зрозуміла, чому так. Справа в тому, що вдень дуже спекотно, і тому всі магазини працюють вночі, люди гуляють, роблять покупки.

А зранку всі відсипаються, працюють тільки державні установи та цілодобове телебачення. Кав’ярні, де все недорого і смачно і які користуються популярністю, відчиняються десь об 11.00. Отже, вранці поснідати на ходу – це проблемно.

Подвійна проблема – часті відімкнення електрики, що пов’язано з війною в Україні. Кафешки вже призвичаїлися, мають генератори і працюють. А от люди, в яких, як у мене стоять електричні плити, зазнають великих незручностей – навіть чайник не можна закип’ятити.

І попри такі проблеми, косовари до українців ставляться дуже тепло: в магазинах, коли дізнаються що ти з України, тобі роблять знижку. При цьому може зав’язатися цікаве знайомство, як це сталося зі мною і Людмилою Макей з Кропивницького.

Почувши, що ми з України, з нами розговорився чоловік, як виявилося – історик, викладач. Він розповів, які бої відбувалися в цій місцевості, скільки людей загинуло, як і досі відроджують зруйноване.

*** Як почуваєтесь в дружній, але все-таки незнайомій країні?

Спочатку я думала, що це якось дивно, а тепер уже звикла, що на кожному кроці, куди не прийдеш, тебе питають: «Росія чи Україна?». І коли кажеш «Україна», тобі можуть емоційно сказати українською: «Слава Україні! Україна переможе!». І навіть діти знають такі слова, як «дякую», і радо дякують українською за будь-якої нагоди.

Ми весь час думаємо і стараємося розібратися, чому така біда прийшла в Україну, як нам пережити всі жахіття і зустріти Перемогу. А тут нам багато розповідають про свої історії, як переживали гетто, утиски, нещадне винищення населення і вимушені евакуації за кордон. І тут же нам кажуть: «Україна переможе! Ми обов’язково переможемо з Україною разом!».

В Косові щиро цікавляться тим, що відбувається у нас в Україні. Коли сидиш, наприклад, у парку і поруч з тобою хтось із місцевих зі смартфоном, можна побачити, що він гортає стрічку Telegram-каналу з українськими новинами.

Нас часто розпитують, чому сюди приїхали, як наші сім'ї, як працюють зараз в Україні журналісти? Люди дуже відкриті, щирі, тонко підмічають настрій і стараються зарадити. Незнайомі тобі люди можуть запитати, чому ти засмучена і не посміхаєшся, чим тобі допомогти? З часом зрозуміла, що таке вміння піклуватися один про одного, уміння радіти кожній хвилині життя – невід’ємна риса косоварів.

Коли чують, що ти з України, мішаною англійсько-албанською розповідають про свої воєнні історії, які ми вже навчилися розуміти без перекладача. А коли спілкуються дещо схожою на українську сербською мовою, яку тут також багато хто знає, порозумітися зовсім не складно.

Тепер, коли ми перебуваємо в Косово вже більше двох місяців, я розумію, що ці волелюбні люди дуже схожі на нас, українців, їм дуже близькі поняття боротьби за незалежність і свободу, боротьби зі злом і за добро. Тому вони разом з нами думають про перемогу України над злом. А впевненості у сьогоднішньому дні, що ворог не посміє поткнутися в їхню маленьку волелюбну країну, косоварам додає те, що вони під захистом США, що тут присутні війська НАТО.

*** І наостанку.Косовари мріють, щоб Україна переглянула своє ставлення до суверенітету їхньої держави і визнала б незалежність Косова. Сьогодні ми дуже вдячні уряду цієї держави за прихисток у складні для України часи. Радіємо, що нас приймають дуже щиро і з любов’ю, підтримують, створюють усі умови для творчої праці.

Але краще нашої України для нас немає і не може бути. Я це зрозуміла, проїхавши через половину Європи. Тепер маємо ще й новий досвід, який стане у пригоді після війни.

У нас все було добре до віроломного широкомасштабного вторгнення, і буде ще краще, коли Україна здобуде Перемогу над рашистськими загарбниками.

Джерело: Журнал «Журналіст України»  та «Байбак.Медіагруп»