Родина учасників "Світ без обмежень": Тетяна та Юрій Древетняк

Родина учасників "Світ без обмежень": Тетяна та Юрій Древетняк
Тетяна та Юрій Древетняк перемогли у номінації “Прикладне Мистецтво" серії міжрегіональних заходів «Світ без обмежень». Це творча сім'я, яка встигає не тільки ростити трьох дівчаток, але і працювати, займатися рукоділлям та пасікою. Ми продовжуємо серію статей про учасників «Світ без обмежень».

“Світ без обмежень” — це серія міжрегіональних заходів, яка вже втретє об’єднує небайдужих та активних людей із різних куточків України.

Юрій та Тетяна зустрілися у 2017 році. Познайомилися в центрі «Донбас» під час проходження реабілітації. Тетяна проходила навчання за професією «Манікюрниця». Тоді їм для практики були потрібні моделі. Таня запросила Юру на манікюр, та потім він запросив її на чай. Вони одразу знайшли багато спільного в своєму житті, почали зустрічатися та з часом будувати сімейні відносини. Через 2 місяці спільного життя Тетяна зрозуміла, що вагітна. В липні 2019 року пара одружилася і 19 грудня у них народилася дочка Вероніка. Це ім'я означає — Переможниця, тому вони її так і назвали. У Юри не було дітей, він думав, що вже і не буде, тепер в нього їх стало відразу троє, адже дві старші доньки вже були у Тані від першого шлюбу. Юрій дуже любить дівчат та вважає їх всіх своїми. Це і стало сенсом його життя, тому що він отримав справжню дружну сім'ю.

Зображення

 Прикладним мистецтвом у сім'ї Древетняк займаються всі. Юрій тримає маленьку пасіку для душі, та щоб в сім'ї були корисні солодощі. Тетяна з дівчатами займаються рукоділлям.- Коли я отримала травму, почала займалася рукоділлям. Щоб скоротити час, проведений в лікарні, та щоб заробити грошей, — згадує Тетяна, — Я вишивала рушник та відволікалася від своїх болячок. Рушник вийшов об'ємний, гарний. Потім були чобітки. Тобто я мала чобітки, які я придбала до травми. А після вже не могла їх носити, і на них я наростила підошву і зробила в'язані чобітки. Таке в мене було проведення часу. Це мені допомагало терпіння виробляти, посидючість. Багато хто дивувався, як у мене це вийшло. Почала займатися бісероплетінням, це дуже дрібна робота. Але і дітям це також подобається.

Але ж у великій сім'ї часу на захоплення не завжди вистачає.- У нас було двоє дітей і тепер є третя донька, якій скоро три роки. Добре, що старші дітки допомагають дбати про молодшу, — ділиться Юрій, — але все одно день летить швидко: проснулися, в садок, школу, поприбиралися, приготувати їжу, потім працюємо, ввечері поки зібралися, повечеряли, вже пора і спати лягати.- Потрібно забезпечувати сім'ю, тож ми намагаємося працювати. Робота, переважно, віддалена, вдома. Вільного часу, як такого, практично немає. Дні летять дуже швидко, — додає Тетяна, — Юрій допомагає фермерам підвозити людей своєю інвалідною машиною. Таня та Юрій намагаються не тільки виховати дітей та забезпечити всім необхідним, дати освіту, а ще здійснити свою мрію — збудувати будинок, щоб у кожного була своя кімната.- Зараз нас у будинку сім людей, а сам будиночок маленький, близько 23 квадратів житлової площі, — ділиться Юрій, — Ми, звісно, намагаємося відкласти гроші, щоб прибудувати ще приміщення до свого будинку, аби розширити простір. Адже в нас росте три дівчинки, і хочеться, щоб їм було комфортно.

Зображення

Від фестивалю “Світ без обмежень” Тетяна та Юрій у захваті.- Мені дуже сподобалося спілкування. З багатьма на заходах познайомились та тепер підтримуємо зв'язок, — ділиться Тетяна.- Так, спілкування допомагає вирішити і деякі технічні питання, — погоджується з Тетяною Юрій, — Вже знаєш, до якої людини звернутись. Якщо людина стикалася вже з подібною проблемою, то може просто порадити, як вирішити якесь питання. Адже для людини з інвалідністю життя часто як смуга перешкод, Ще Тетяна та Юрій мріють про сімейну подорож, та, відповідно, мова заходить і про питання доступності.- Нині доступність, дякувати Богові, розвивається. Але ще потрібна робота у цьому напрямі, — каже Тетяна, — Треба ще багато пояснювати людям, навіщо доступність потрібна і для кого вона. Ось, магазин, наприклад, роблять без пандуса. Але пандус — це доступність не тільки для людини з інвалідністю, це і для мам з коляскою. Та й взагалі, багатьом по пандусу хочеться просто пішки пройтися іноді, коли ноги втомились та важко йти по сходах.- Щоб людям з інвалідністю якось легше жилося, треба, щоб вони мали почуватися так само, як і всі інші люди. Щоб ставилися до людини з інвалідністю, як до здорової людини, — зазначає Юрій, — Заходів більше якихось громадських, і виховувати відношення потрібно з дитинства. Я вважаю, що треба дітям з інвалідністю теж ходити до школи з усіма дітьми, спілкуватися. Так, це було би дуже добре. Це був би стимулятор такий гарний для всіх.

Тетяна та Юрій вже навчилися виходити із складних ситуацій та радіти життю, не дивлячись ні на що.- Коли отримала травму, мене тримали діти. Розуміли, що немає часу хникати, а потрібно щось робити, — ділиться Таня, — Ось саме те, що я зараз розумію, наскільки мені було важко все пережити, коли я захворіла. Згодом розплющились очі мої, що ще все попереду. Зараз розумієш, що недаремно були прожиті ці моменти. Навіть складні моменти потрібні, вихід із ситуації завжди буде. Немає безвихідних ситуацій, майже все можна здолати, перемогти. Зараз розумієш, сім'я – це головне, і життя продовжується.

Це відео знято перед початком «Світ без обмежень»:

Матеріал підготувала:

Тетяна Вергун, журналістка ГО «Медіапростір України».

Сітлини: Олександр Сімоненко, ГО «Луганський пресклуб»


Читайте наші новини на телеграм каналі

22:15
220
Немає коментарів. Ваш буде першим!