Круглі столи з питань інклюзивної освіти відбулись на Донеччині та Луганщині

Круглі столи з питань інклюзивної освіти відбулись на Донеччині та Луганщині

75 — з Донецької та 25 осіб із Луганської областей тих, хто не байдужий до проблем інклюзивної освіти в цих областях, зібрались та обговорили результати дослідження в цій сфері проблем та дискутували про перспективи та плани розвитку.

Як звісно, протягом першої половини року в рамках роботи Програми ООН із відновлення та розбудови миру (UN RPP) проводилось експертне дослідження стану інклюзивної освіти у двох областях та 19-20 серпня в форматі онлайн були проведені презентації та обговоренні результатів цього дослідження.

У ході цього дослідження була зібрана статистика щодо інклюзивної освіти у регіоні, проведені інтерв’ю з представниками відповідних установ, експертами, батьками та іншими зацікавленими сторонами, проведений SWOT-аналіз стану інклюзивної освіти у Донецькій та Луганській областях.

За підсумками, готується спеціальна брошура, яку ми обов'язково опублікуємо пізніше.

Та щоб зрозуміти, який стан інклюзивної освіти зараз, наводимо «портрети» Донецької та Луганської областей та деякі висновки з проведених круглів столів для представників влади та громадськості двох областей.

Ітак, щодо ситуації в Донецькій області.

Непогана ситуація з плануванням на рівні області, а саме існують:

1. регіональна програма «Освіта Донеччини в європейському вимірі: 2017-2020 рр.»включає напрям «Нове освітнє середовище», який передбачає:

  • розширення мережі закладів для навчання дітей з ООП,
  • удосконалення та осучаснення фізичної (на принципах універсального дизайну та розумного пристосування) й інформаційної доступності освіти для дітей з ООП.

2. розроблені та реалізуються місцеві плани з її впровадження

  • плани є не у всіх адміністративно-територіальних одиницях області та не у всіх планах є напрями щодо інклюзивної освіти
  • очікувані результати сформульовані дуже загально, не встановлені кількісні показники що ілюструють розвиток інклюзивної освіти
  • в місцевих планах не визначені специфічні завдання, які б відповідали на місцеві потреби, не встановлені цільові показники.

Та як було зазначено, Програма розрахована до 2020 р. — і це означає потребу в розробці нової.

Щодо ситуції по інституційній підтримці та роботі з бенефіціарами:

  1. 1. Інклюзивно-ресурсні Центри (ІРЦ) працюють в більшості адміністративно-територіальних одиниць –29 ІРЦ на 35 одиниць;
  • близько 6 000 дітей пройшли комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку в ІРЦ;
  • позитивна динаміка охоплення кількості дітей з ООП інклюзивною освітою, а лечастка охоплення залишається низькою;
  • 15 % -дітей з ООП, які переобувають на обліку в ІРЦ, охоплені інклюзивною освітою;
  1. 2. загальна позитивна динаміка збільшення кількості суб’єктів інклюзивної освіти, при тому що їх частка залишається недостатньою:
  • майже третина ЗЗСО;
  • 15% ЗДО;
  1. 3. нерівномірне розташування суб’єктів інклюзивної освіти:
  • більшість ЗДО та ЗЗСО з інклюзивною формою навчання — в м. Маріуполь;
  • меншою мірою охоплені інклюзивною формою навчання діти в сільській місцевості;
  1. 4. повністю доступними є 22 опорні заклади (1,9 %).

Щодо ситуації в Луганській області.

Плануванням на рівні області представлено наступними політиками::

  1. 1. У м. Рубіжне діють дві міські програми, в яких включено завдання щодо дітей з ООП та інклюзивної освіти:
  • «Розвиток освіти Рубіжного – інвестиції в майбутнє країни» (2018-2020), включає розділ «Особлива дитина. Інклюзивна освіта».
  • «Організація харчування у закладах загальної середньої освіти м. Рубіжного (2018-2020)» — передбачає безкоштовне гаряче харчування дітей з ООП, які навчаються в інклюзивних класах (групах).
  1. 2. У м. Сєвєродонецьк, Новоайдарському та Старобільському районах відсутні стратегічні та програмні документи в яких би встановлювалися завдання щодо інклюзивної освіти. 

1.3. Регіональна цільова соціальна програма «Освіта Луганщини» (2017-2020) передбачає «забезпечення доступності дошкільної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку»шляхом виділення фінансування для формування груп для таких дітей.Інших, дотичних до інклюзивної освіти, завдань не встановлено. Програма розрахована до 2020 р. і це означає потребу в розробці нової.

Щодо ситуації по інституційній підтримці та роботі з бенефіціарами:

  1. В області працює лише 8 ІРЦ на 27 адміністративно-територіальних одиниць Існує пряма кореляція між наявністю в адміністративно-територіальній одиниці ІРЦ та розвитком в ній інклюзивної освіти. Це свідчить, що відсутність ІРЦ сповільнює впровадження інклюзивної форми навчання в багатьох населених пунктах Луганщини.
  2. Інклюзивною освітою охоплено 28% дітей з ООП, які перебувають на обліку в ІРЦ
  3. Невисоким залишається рівень охоплення закладів освіти інклюзивною формою навчання: 
  • 5 % ЗДО
  • 13% ЗЗСО

4. Спостерігається нерівномірне розташування суб’єктів інклюзивної освіти: порівняно краща ситуація в мм. Лисичанськ, Сєвєродонецьк та Рубіжне, ніж у районних населених пунктах та ТГ, зокрема в сільській місцевості. 

Узагальнені результати дослідження, проведеного в двох областях, показують наступне.

Щодо охоплення інклюзивною освітою дітей з різними категоріями ООП:

  1. переважно — діти з ЗПР, РАС, інтелектуальними та порушеннями мовлення;
  2. меншою мірою — діти з порушенням зору та слуху (переважно внаслідок браку відповідних фахівців та складнощами у забезпечені спеціалізованим обладнанням);
  3. не завжди розглядаються як такі, що мають ООП — діти з порушенням опорно-рухового апарату або загальними захворюваннями (діабет, алергія тощо);
  4. майже не розглядаються як такі, що мають ООП — діти, які:
  • мають особливості навчальної діяльності (пришвидшено опановують всі чи окремі предмети)
  • потребують підтримки у навчанні, внаслідок впливу соціального середовища: проживання на тимчасово окупованій території, у населених пунктах, що розташовані на лінії розмежування; мають статус внутрішньо переміщених, діти, які потребують додаткового та тимчасового захисту, що навчаються на нерідній мові.

Щодо бар’єрів, що сповільняють створення інклюзивних класів/груп:

  1. класи/ групи не відкривають внаслідок неможливості забезпечити їх персоналом;
  2. неготовність керівників закладів або педагогів до інклюзивної освіти;
  3. суб’єктивне ставлення батьків, які не визнають у дитини порушень, ООП;
  4. складна процедура оформлення необхідних документів;
  5. проблеми із транспортним сполученням.

Щодо інституційної спроможності стейкхолдерів інклюзивної освіти - спроможність закладу забезпечити інклюзивне навчання дітей з ООП з урахуванням:

  • забезпеченості персоналом відповідного профілю та з відповідним потенціалом;
  • методичного забезпечення;
  • забезпеченості необхідним обладнанням;
  • забезпеченості приміщеннями, необхідними для належної організації інклюзивного навчання та відповідність закладів вимогам доступності;
  • територіальна, транспортна та інфраструктурна доступність.

Щодо проблеми із забезпеченням персоналом:

  • брак коштів в місцевих бюджетах для оплати праці;
  • брак спеціалістів певного профілю;
  • незацікавленість працювати в закладах освіти та ІРЦ;
  • незацікавленість запроваджувати в закладах інклюзивну форму навчання;
  • недостатній рівень підготовки персоналу до роботи з дітьми з ООП;
  • недосконалість системи підготовки та підвищення кваліфікації персоналу;
  • професійне вигорання персоналу;
  • не достатній розвиток супервізійної форми роботи з персоналом;
  • невідповідні нормативи штатного розпису та навантаження на персонал.

Щодо системи підвищення кваліфікації кадрів:

  • створені та діють ресурсні центри підтримки інклюзивної освіти приобласних інститутах перепідготовки педагогічного освіти;
  • потреба у вдосконаленні програм підвищення кваліфікації з метою їх більшої практичної орієнтованості;
  • потреба в підготовці/перепідготовці персоналу за спеціальностями реабілітолог, тифлопедагог, сурдопедагог, корекційний педагог;
  • потреба в запровадження механізмів професійної підтримки: методологічна та консультативна підтримка на запит, наставництво, т’юторство, супервізія; програми профілактики та подолання професійного вигорання.

Щодо методичного забезпечення:

  • брак методичних рекомендацій для асистентів вчителів та вихователів;
  • брак методичних рекомендацій щодо організації -адаптації та модифікації навчального процесу відповідно до ООП дитини;
  • брак методичних та дидактичних матеріалів для педагогів для навчання дітей з різними видами порушень;
  • брак підручників та навчальних матеріалів, адаптованих для дітей з різними видами порушень;
  • відсутність механізмів консультативного/ методичного супроводу для педагогічного персоналу та керівництва закладів.

Щодо забезпеченості обладнанням:

  • передбачена державна субвенція, кошти якою можуть використовуватися на придбання обладнання, проте її розміру недостатньо для належного обладнання закладу, якщо там навчається небагато дітей з ООП або вони мають різні ООП;
  • недосконалий перелік обладнання, визначений наказом МОН, що може закуповуватися за рахунок субвенції;
  • найкраще обладнанням забезпечуються опорні школи;
  • обладнання для дітей з порушеннями зору та слуху дороговартісне, тому практично не закуповується для загальноосвітніх закладів, а лише для спеціальних закладів;
  • існує брак україномовного спеціального програмного забезпечення для навчання дітей з ООП;
  • існує монополія серед постачальників обладнання, що спричиняє його здороження.

Щодо забезпеченості приміщеннями та відповідність закладів вимогам доступності:

  • в закладах освіти не достатньо приміщень для облаштування в них спеціалізованих кабінетів чи кімнат;
  • значна частка закладів не мають належних умов доступності, зокрема універсальних туалетних кімнат;
  • навіть новозбудовані чи реконструйовані приміщення можуть не відповідати вимогам ДБН щодо доступності будівель та споруд чи внаслідок браку знань чи недостатньої уваги до цих питань;
  • звітність про доступність закладів освіти є недосконалою -не достатньої мірою характеризує їх відповідність ДБН та доступність для осіб з сенсорними порушеннями;
  • потреби дітей з порушеннями зору, слуху, психічного розвитку, РАС не розглядаються в контексті доступності для них приміщень чи споруд, принципи;
  • універсального дизайну практично не застосовуються.

Щодо територіальної, транспортної та інфраструктурної доступності:

  • порівняно кращій ситуації знаходяться діти шкільного віку на районному рівні, для яких передбачено перевезення шкільними автобусами, частка з яких ще є обладнаними під потреби осіб з порушеннями опорно-рухового апарату;
  • в найгіршій ситуації знаходяться діти дошкільного віку в районах та містах, а також шкільного віку в містах, оскільки механізму для їх перевезення не передбачено (вважається, що діти мають відвідувати заклади за місцем проживання, тому не потребують довезення, але часто відбувається розподіл та концентрація дітей за нозологіями в певних закладах);
  • відсутність чи нерегулярність міжміських перевезень, що перешкоджає батькам возити дітей в районах в ІРЦ чи ЗДО;
  • недоступність, необлаштованість громадської інфраструктури.

Щодо питання міжвідомчої взаємодії:

  • із закладами охорони здоров’я;
  • із закладами, що надають соціальні послуги;
  • із центрами зайнятості;
  • між структурними підрозділами освіти та соціального захисту;

потреба в розроблені механізму координації та взаємодії різних фахівців, які працюють с дитиною.

Щодо роботи з батьками:

  • Робота з батьками дітей, які мають порушення, але батьки не хочуть це визнавати.
  • Навчання батьків дітей з ООП поводженню з дітьми, подоланню вигорання, а також захисту своїх та прав дітей.
  • Робота з батьками нормотипових дітей.

Щодо додаткових фінансових та часових витрат сімей, діти яких навчаються на інклюзивній формі:

  • Брак вузькоспеціалізованих фахівців та спеціального обладнання в загальноосвітніх закладах з інклюзивною формою навчання примушує батьків або шукати додаткові платні заняття, це не вимагає витрат часу батьків для подорожування з дитиною до приватних фахівців.
  • «Спеціалізація» загальноосвітніх закладів на певній категорії порушень, викликає проблему транспортування дитини в цей заклад, а не заклад за місцем проживання, що передбачає додаткові витрати на транспорт та додатковий час батьків.
  • Неналагодженість навчального процесу, «вікна» між заняттями, скорочення дня для дитини примушують батьків підлаштовувати власний графік під графік навчання дитини.

Таким чином, всі присутні на заходах прийшли до висновку, що зазначені проблеми ймовірно штовхають батьків відмовитися від інклюзивної форми навчання на користь індивідуальної або навчання в спеціалізованих закладах /групах/ класах.

Підс час обговорень та дискусій лунали практичні приклади існування конкретних проблем та зазначалось на пошуках фінансування щодо виправлення ситуації з конкретними пропозиціями. Тому вирішили, що додатково щодо пропозицій учасників будуть проведені додаткові консультації по визначенню можливостей та розмірів допомоги від Програми ООН із відновлення та розбудови миру для покращення стану соціальної єдності  у вирішенні проблемних питань та просуванні на місцях реформи інклюзивної освіти.

Як зазначили, експертка UN RPP відповідальна за проведене дослідження — Олена Іванова та присутня на заходах представниця Міністерства науки та освіти України, зазначені проблеми та шляхи їх вирішення повністю відповідають Стратегії інклюзивної освіти України, документ якої зараз у стадії розробки та завдяки таким публічним заходам буде прийнятий, як наближений до реальності на місцях.

За новинами партнерства влади, громадськості та UN RPP в сфері інклюзивної освіти слідкуйте в новинах цієї платформи.

Нагадаємо, що круглі столи з питань інклюзивної освіти проведені в рамках роботи Програми ООН із відновлення та розбудови миру (UN RPP).

Програму ООН із відновлення та розбудови миру реалізують чотири агентства ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН), Структура ООН з питань тендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок (ООН Жінки), Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA) і Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО).

Програму підтримують дванадцять міжнародних партнерів: Європейський Союз (ЄС), Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), а також уряди Великої Британії, Данії, Канади, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Швейцарії,
Швеції та Японії.

Читайте наші новини на телеграм каналі.

13:50
74
RSS
Немає коментарів. Ваш буде першим!